Фрагмент аналізу поетичного твору

Тема. Свіжість і несподіваність поетичних асоціацій у вірші Лі Бо «Входжу в річку…

Мета: навчати учнів аналізувати асоціативний поетичний твір китайського письменника Лі Бо; розвивати асоціативне мислення, творчі здібності; виховувати щирість дружніх почуттів, любов до рідного краю.

……….

Навчальна діяльність

Учитель

Поезія – це енергетичний згусток, який містить у собі епопею про життя.

Спробуємо з вами розвинути асоціації, з яких складається вірш Лі Бо «Входжу в річку…». Кожен рядок вірша стане окремою темою для ваших міні-творів. Ви повинні тільки памʼятати, що ліричний герой – чоловік.

Учитель кожному учневі класу роздає на окремих картках теми міні-творів(один із рядків вірша «Входжу в річку…»). Такий методичний прийом передбачає варіативність аналізу. Учні працюють самостійно, а потім зачитують свої міні-твори відповідно до розміщення рядків у вірші. Якщо діти творчі, варіантів може бути багато. Вони утворюються заміною тієї чи іншої частини тексту. Ця робота може перерости у проект, виконання якого можна запропонувати учням на домашнє завдання.

Приклади міні-творів

1.                     Входжу в річку, грає осіння вода…

Сонечко ще пригріває і здається, що літо не хоче поступатися осені. Річка дихає прохолодою і зворушує своїм хвилюванням. «Грає осіння вода», відволікаючи мене від усіх земних проблем. Стираються з памʼяті усі негативні емоції. Я поспіхом скидаю взуття і босоніж «входжу в річку…»

2.     Люблю свіжість цих лілій…

Я люблю квіти. Та особливе ставлення у мене до лілій. Вони, наче русалки, що тягнуться до сонця, або виглядають свого принца. Річка зацвіла ліліями, немов віночком заквітчалася. А вони завжди гордо пишаються, виколисані в любові. «Люблю свіжість цих лілій…».

3.                     Зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках…

«Зриваю квіти», бо не можу втриматися, так хочеться забрати цю красу із собою. Вони мені не піддаються, не хочуть залишати «свою країну», вони загинуть без ґрунту, на якому зросли й жили, з гордо піднятими голівками. Нарешті вдається відірвати одну, другу… Від страху вони тремтять і розгублено сиплять перлинами. «Граюсь перлинами на пелюстках..», тими, що залишились, і відчуваю їх біль…

4.     Хвилюється заводь…

«Хвилюється заводь…» від мого втручання. Я увійшов у річку, зірвав квіти – стривожив природу. Мій сум став глибшим. Тривога влилась у моє серце. Я споглядаю, як «хвилюється заводь…» і відчуваю хвилювання своє. Ми розділили одне відчуття на двох. Ми єдині…

5.                     Дивна ця година… громадяться шовкові хмари…

Осінь… «Дивна ця година…». Хвилює й заспокоює. Хвилює, бо хочеться ще літнього тепла, днів, сповнених сонцем. Заспокоює зібраним врожаєм, набутою мудрістю, зрілістю. «…Громадяться шовкові хмари…», збираються в далеку дорогу. Поплачуть на прощання дрібним осіннім дощиком – стане їм легше на серці – і попливуть…

6.                     Хотів би подарувати все це тому, хто за далеким небокраєм

Сумую… Без друга серце моє в печалі. Я тут, а він там, «за далеким небокраєм». Дотягнутися до нього можна тільки думкою. Я не хочу, щоб ти відчував мою печаль, а тільки щоб побачив цю осінню красу, з якою ми єдині. «Хотів би я подарувати все це тому, хто за далеким небокраєм».  

7.                     З тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше…

«З тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше…». Між нами, друже, така далека далина, що й не змірять життям. Як тільки я згадаю про це, серце стискається. Скільки залишилось не почутих думок, скільки не відчутих тривог, скільки не розділеної радості. Це все міститься у тій частинці мого серця, яка залишилася там, «за далеким небокраєм»…

8.                     В горі й надії дивлюся туди… північний вітер в обличчя

Осінній день… Холодний, «північний вітер в обличчя». А я не відчуваю його, бо «в горі й надії дивлюся туди…»,  де залишився друг, де залишилась частинка мого серця. Горе не вбило мене, тому що надія ще є.