Духовність – наріжний камінь життя людини

“Лише там зцілиться повністю народ, де зрозуміє людина вище призначення своє – бути образом Того на землі, Хто Сам є Любов...” – вражає глибина думки М. Гоголя. Записана в середині ХІХ століття, ще й досі є актуальною, всеохоплюючою й непроминаючою проблемою людства і кожної людини окремо взятої.

Виповнилося двісті років з Дня народження великого українця. Він усе життя шукав Істину. У багаторічній праці “Роздуми про Божественну Літургію” описав Службу Божу і розповів про її вплив на людину: “Якщо тільки той, хто молиться, благоговійно й ретельно, стежить за кожною дією, душа його набуває піднесеного настрою, Заповіді Христові стають для нього доступні для виконання, іго Христове і тягар – легкими. Вийшовши з храму, де він був присутнім на Божественній трапезі Любові, він дивиться на всіх, як на братів...” Вчитуєшся у ці рядки і згадуєш стан своєї душі в момент церковної молитви. Дивовижна схожість заворожує. Коли кожне слово, промовлене рідною мовою у церкві, проникає у серце і залишається там зернинками благодаті Божої. Стає тепло, світло і радісно від того, що брати і сестри у Христі поруч з тобою теж співають, дослухаючись до хору. Духовне єднання у спільній молитві підносить на крилах любові до Небес. Тоді здається, що ми знаходимось в іншому світі, де часу взагалі не існує. Важко підібрати слова, щоб описати блаженство цього моменту. Недаремно М. Гоголь так довго працював над своїм твором.

Під час дискусії на тему: “Логіка життя М. Гоголя” одинадцятикласники висловили багато цікавих думок. Те, що для нас, дорослих, вихованих тоталітарною радянською системою, коли в основу нашого розвитку закладали “потрібну правду”, а не Божу, є складним і не зрозумілим, для них, юних – очевидним.

Гоголь – письменник український чи російський? Чи правильно зробили нащадки: не виконали заповіту письменника – не знищили його творчих надбань? Сила волі чи слабкодухість – знищити працю усього життя? Його життєва дорога – пошук Істини чи безцільні блукання у тьмі?

Гоголя особисто для себе я відкрила лише після цієї дискусії. Метою життя письменника було служіння. Таких висновків дійшли науковці. А юні дослідники висловили думку, що Гоголь під кінець життя таки зумів знайти істину, яка полягала в служінні Богу і саме тому, виявляючи силу волі, заповів знищити свої твори, тобто принести їх в жертву Всевишньому. Він нічого не хотів залишати у цьому світі, з яким так і не порозумівся. Гоголь знайшов істину, але якби тоді, у юності, не переїхав до Петербурга та залишився зі своїм народом, він би не блукав так довго у пітьмі. Адже щастя легше знайти там, де живе твоя душа, де вона зігріта рідною землею. І хоча писав Гоголь російською мовою, він змальовував Україну з великою любов’ю і своїм генієм послужив їй, прославивши на весь світ, вселяючи повагу до самобутності свободолюбивого народу з глибоким національним корінням. Великий полтавець український письменник, бо творячи образ України, він був щасливим. Ставши її “утраченим сонцем”, Гоголь вже не міг світити та гріти свого читача. Твори імперського періоду переповнені пафосом всепоглинаючої тьми. Наприклад, у знаменитому “Ревізорі” єдиним позитивним образом є сміх. Навіть у листах Гоголь зізнається, що ніяк не може зігрітися штучним світлом.

Озираючись навколо, переконуєшся у величі геніальної думки Миколи Гоголя. Взаємозвинувачення (“... в чужому оці й трісочки помічає, а у своєму і колоди не бачить”), агресія, прагматизм, вульгаризація стосунків... А де ж любов до ближнього, любов до Бога, а де ж Любов?..

Не нарікаймо один на одного, а шукаймо світла в своєму серці, наповнюймо ним життя.

“Спочатку було Слово...” Бог спочатку задумав світ, а потім створив його. Духовність первинна, наріжний камінь життя кожної людини і суспільства в цілому. Прислухаймося до Гоголя – спробуймо зрозуміти своє вище призначення на землі.