Проект «Перемагати зло добром»

Ідея: пізнати суть моральних чеснот .

Мета: формування моральної свідомості підлітків.

Етапи здійснення (композиційні вузлики)

Експозиційний вузлик.

Визначення проблеми колективу через спостереження за спілкуванням дітей: напруженість у стосунках дівчаток, поділ на групи; прозивання.

Проектна завʼязка: народження ідеї пізнати суть моральних чеснот і усвідомити недоліки своєї поведінки.

Розвиток дії: визначення мети (формування моральної свідомості підлітків). Завдання: опрацювати теоретичний матеріал обраної теми(одна із чеснот), написати твір на цю тему, вивчити його напамʼять для виразного читання на сцені, підготувати костюм, оформлення зали, залучити до роботи над проектом членів літературної студії, написати сценарій свята.  Вибір типу ─ довготривалий, творчий з елементами інформаційного та ігрового.

Форма представлення проекту ─ театралізоване свято. Планування етапів реалізації, узгодження із батьками та дирекцією школи.

Кульмінаційний вузлик: донесення ідеї до учнів, батьків, корекція плану роботи.

Розвʼязка  проектних завдань: індивідуальна робота з учнями класу(вибір теми, допомога теоретичними матеріалами, практична корекція творів, навики виразного читання напамʼять), батьківська допомогоа в опрацюванні та написання творів, підготовка костюмів, декорації, робота із учасниками літературної студії.

Фінал розвʼязки:  представлення проекту ─ театралізоване свято «Перемагати зло добром». Запрошені: батьки, учні школи, вчителі.

Епілог: відчутний виховний вплив на учнів. Колектив зробив зауваження учневі( нещодавно перейшов із іншої школи), який поводив себе на сцені не коректно. Діти значно згуртувалися, стали уважнішими у стосунках одне до одного.

Дійові особи:

Тарас, Максим, Спокуса, Мама, Диктор ─ учасники літературної студії.

Журавлики  ─ усі учні класу.

Учитель ─ класний керівник.

І дія

Тарас:       (вбігає з аркушем паперу і читає)

                  Ти мені подобаєшся. Оксані від Максима.

Максим:   (вбігає і намагається відібрати аркуш паперу)

                  Віддай! Не маєш права читати чужі листи. Ти мені більше не друг.

                  (Тарас підставляє ногу і Максим падає. Тарас, сміючись, вибігає)

                  (гукає навздогін) Я тобі цього не подарую!

                 (залишившись сам, мало не плаче, такий сердитий. Говорить 

                 про себе) З такими друзями і ворогів не потрібно. Так мене

                 принизив перед усім класом. А найголовніше – перед Оксаною.

                 (йде і натрапляє на дороговказ “Широкий Шлях”, “Вузька

                 стежина”) Який дивний дороговказ, вказує напрям, але не вказує

                 місце, куди веде дорога. Куди ж мені податися? (думає) А, куди-

                 небудь, аби не бачити Тараса. Піду “Широким шляхом”. (Зустрічає

                 обідрану Спокусу, прикриту гарним одягом. На спині у неї напис

                “СПОКУСА”. Простягає руку до Максима)

Максим:  Я нічого не маю, що ж дам тобі?

Спокуса:  Візьми мене за друга.

Максим:  Щоб бути друзями, потрібно мати спільний інтерес.

Спокуса:  Згодна. Будем дружити проти Тараса.

Максим:  Хіба це інтерес?

Спокуса:  Ще й який... Я допоможу тобі помститися.

Максим:  (веселішає) Класно.

Спокуса:  Одна умова.

Максим:  Яка?

Спокуса:  Друзі назавжди.

Максим:  Згода.

Спокуса:  Тоді веди мене до себе в гості. А по дорозі я тебе розважатиму.

Максим:  Ходім, друже!

                 (Рушають, Спокуса забігає наперед, повертається до Максима,

                 розгортає плащ, з внутрішньої сторони видно малюнки: пачки

                сигарет, шприци, пляшечки із спиртним)

Спокуса:  Уявляєш, чувак, яке на тебе життя чекає? Постійний кайф. Ти

                тільки слухай мене, а я вже зроблю з тебе крутого. От побачиш, як

                усі будуть заздрити (присідають на пеньок перепочити).

Максим:  Аякже, вони ще пошкодують, що сміялися з мене.

Спокуса: А Тарасу непереливки будуть. Ми йому покажемо, де раки

                 зимують. Та він твого мізинця не вартує, І в класі його не

                поважають.

Максим:  Так, так, він мені заздрить. А ще другом називався.

Спокуса:  Який він тобі друг?! Я тобі друг. Ми з тобою гори звернем. О! Ідея!

                 Давай складем і кинемо в Інтернет анекдоти про нього.

Максим:  Класно придумано. Хай тоді сміється сам з себе скільки влізе

                (сміються).

Мама:     (заходить) Де ти так довго ходиш, Максиме? Я вже хвилюватись

                почала. Ти знаєш, що трапилось із твоїм другом Тарасом?

Максим:  У мене немає такого друга.

Мама:      (обурено) Не можна, сину, друга у біді залишати. Треба його

                провідати.

Максим:  (байдуже) Що з ним могло трапитись?

Мама:      Він захворів і лікарі не знають причини, не можуть встановити

                діагноз. Я піду приготую гостинець і ти провідаєш його (виходить).

Максим:  Отак, значить я навіть помститися не зможу.

Спокуса:  Уже помстився. Він захворів, бо ми про нього погано думали і

                  говорили. Все класно. Треба відсвяткувати (знову розгортає полу

                 плаща). Який засіб вибираєш.

Максим:  (задумується і киває, щоб Спокуса загорнулась у плащ. Потім

                говорить похмуро) Щось я втомився. Піду краще відпочину

                (виходить, Спокуса за ним).

Спокуса: (нарікаючи) Яке відпочину? Тут святкувати треба. Ну зачекай...

Диктор:  (із-за сцени; із книги Калини Ватаманюк “Сад моїх журавликів”)

               “Наш любий Ісус, Наш Спаситель і наш Учитель. Він навчав людей і нас з вами вчить боротися з темнотою і злом добротою і любов’ю. Бо якби усі люди на землі відповідали злом на зло, то зло затопило б увесь світ і він перетворився б у хаос, у пекло. Та світ попри усе зло, існує, Земля не зійшла зі своєї орбіти – вони тримаються на добрі і правді чистих людських сердець. Ще тримаються. Поки-що! поки-що у кожного свої жнива” (ст.17).

ІІ дія

Мама:    (виводить Максима на вулицю) Присядь отут, синку, на пеньочок.

                 Що ж це вам з Тарасом одразу обом погано стало. Наче хто

                 наврочив (Спокуса ховається). Давай помолимось з тобою.

                 Господь допоможе  (починають молитися, Спокуса корчиться

                 позаду, жахається).

Мама:      (побачила Спокусу) У твого нового друга наче дому свого немає.

Максим:  Не знаю.

Мама:      А де ти з ним познайомився?

Максим:  (замислюється, пригадує дороговказ) Дорогою...

Мама:      Якою дорогою?

                 (Максим мовчить)

                 От морока мені з тобою. Не сумуй, я принесу якусь книгу

                 Почитати (виходить).

Максим:   (підводиться і йде в напрямку дороговказу) Я вибрав неправильну

                  дорогу. Піду “вузькою стежиною” (потрапляє в сад).

Сад. Учні виходять і стають журавлиним ключем. Хлопці по один бік, дівчата —по інший. У руках тримають надувні кульки, можна написати на них чесноти, про які розповідатимуть. Любов стоїть у центрі спереду.

Учитель (показує на учнів свого класу). Це, Максиме, «сад моїх журавликів». Вони ще маленькі журавлята, адже тільки навчаються літати. «Журавля зловити нелегко, поки він літає високо в небі. Так і ти — доки будеш прагнути до висоти, важко тебе буде зловити у світі хитрості лукавого», —- писав Святий Іоанн Златоуст. Журавлики мого саду допоможуть тобі стати духовно здоровим. Кожен з них протягом тривалого часу опрацьовував задану тему (одну з моральних чеснот), готувався до сьогоднішнього спілкування. Сядь отут і послухай їхні розповіді.

Підводить Максима до пеньочка, той сідає. Журавлики по черзі розповідають (можна під музичний супровід). Після розповіді кожен підходить до Максима і вручає йому кульку. Журавлиний ключ формує один ряд біля стіни.

1-й журавлик

Радість

Радість — це риса добрих та життєрадісних людей. Радісні ті люди, у яких є друзі, сім'я, дах над головою, які роблять добрі справи, допомагають іншим людям. Радійте, частіше усміхайтеся, тому що саме усмішка подовжує життя. Я думаю, що знають радість ті люди, які допомагають своїм батькам та друзям і не забувають про них у скрутну хвилину.

Радійте! Радість — це хороша риса. Коли люди радіють, їм стає непояс- нювано добре. Справжні друзі завжди розділяють радісні та важкі хвилини. Я бажаю добрих та радісних днів усім людям.

2-й  журавлик

Покора

Диявол сам впав через брак покори, тому насамперед хоче знищити в людині покору. Причиною його падіння стала гордість, саме тому він майс­терно готує для кожного тисячі шляхів, які ведуть до гордості, і так ненави­дить усі, навіть найменші, вияви покори.

Потрібно триматися єдиної правильної дороги — тієї, якою є Ісус. Од­ного разу Господь сказав: «Навчіться від мене, бо я лагідний і покірний сер­цем». Ісус Христос багато чого міг би сказати — навчіться від мене посту, молитви, терпіння, але Він чомусь наголошує на лагідності та покорі. Ма­буть, не кожен одразу може усвідомити важливість та неминучість покори у стосунках із Богом, однак той, хто справді шукає Бога і хоче стати Божою дитиною в повноті, зрозуміє, що власна впертість та амбіції лише віддаляють від Бога. Тому не варто сперечатися з Богом, не бажаючи віддати і підпоряд­кувати себе Божій благодаті, милосердю та любові.

3-й  журавлик

Права і обов'язок

Кожна людина має права. Але чи можна жити, користуючись лише сво­їми правами, а обов'язками нехтувати?

Є притча про двох братів. Одцн з них жив лише своїми правами, а ін­ший — ще й обов'язками. Пройшло багато років, і той, хто жив, користую­чись лише своїми правами, не зміг стати щасливим. Інший брат, який не за­бував своїх обов'язків перед іншими людьми та Богом, мав дружину, дах над головою і був щасливий з того. Адже обов'язок виховує відповідальність. Обов'язок — це виконання не лише того, що хочеться, а й того, що треба. Людська порядність вимірюється не правами, а обов'язками.

4-й  журавлик

Правда

Бог сказав: «Неправду відкиньте, говоріть кожен правду своєму ближ­ньому... Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре... І не засмучуйте Духа Святого Божого, яким ви запечатані від ви­купу. А будьте один до одного милостивими, милосердними, ласкавими, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив».

Говорити неправду не можна тому, що Божі закони святі. І потрібно їх дотримуватись, адже вони створені не просто так, а для того, щоб людям пок­ращити життя.

5-й  журавлик

Дружба

Дружба необхідна для співжиття. ЇЇ не можуть замінити ніякі багатства. Дружба не лише неоціненна, а й прекрасна. Ми уславлюємо того, хто любить своїх друзів. Мати багато друзів — це чудово.

Найбільшої інтенсивності дружба досягає в юнацькі роки, у період ран­ньої зрілості, коли визначається виняткова значущість відносин із друзями. Із другом я можу бути відвертим, ділитися секретами і бути впевненим у його щирості. На друга я можу покластися у будь-якій складній ситуації. Не дарма ж кажуть: «Друг пізнається в біді».

6-й журавлик

Повага

Якось ми з подругою вирішили погуляти містом. Але щоб дістатися до центра міста, потрібно їхати на тролейбусі.

Ми зайшли у транспорт та сіли на перше вільне місце. Але на одній із зупинок зайшла старенька бабуся з важкими сумками, яких не мала сил три­мати. Подруга запропонувала поступитися місцем старенькій знесиленій ба­бусі. Я без будь-яких роздумів погодилась.

Ось що означає повага до старших, повага до всіх — бачити поряд із собою інших людей і допомагати їм у скрутному становищі.

7-й  журавлик

Щирість

Щирість — це доброта, співчуття, щедрість загалом.

Якщо людина щира, то в ній не повинно бути негативних рис, таких як підлість, корисливість, зрадливість. Щира людина випромінює позитивні емоції, викликає довіру, створює затишок навколо, надає безкорисну підтри­мку, допомогу. Потрібно, щоб було більше щирих людей, тоді життя буде набагато кращим, стабільнішим.

8-й  журавлик

Терпіння

Терпіння — одна з християнських чеснот, моральна якість. Проявляєть­ся, коли задля почесної справи ми добровільно переносимо труднощі. Вона допомагає не нарікати, коли хтось чи щось нас дратує.

В одній притчі розповідається: «Жив колись юнак з поганим характе­ром. Батько дав йому повний мішок цвяхів і сказав: « Забивай один цвях у ворота саду щоразу, коли втратиш терпіння або посваришся з ким-небудь». Першого дня юнак забив 37 цвяхів у ворота саду. У наступні навчився конт­ролювати кількість забитих цвяхів, зменшуючи її день-у-день. Він зрозумів, що простіше контролювати себе, ніж забивати цвяхи. Нарешті настав той день, коли юнак забив усі цвяхи у ворота саду. Тоді він прийшов до батька і повідомив цю новину. Батько сказав йому: «Виймай один цвях із воріт щоразу, коли не втратиш терпіння». Нарешті настав той день, коли юнак зміг сказати батькові, що витяг усі цвяхи. Батько підвів сина до садових воріт: «Сину, ти прекрасно поводився, але подивися скільки дірок залишилось на воротах». Вони вже ніколи не будуть такими, як раніше.

Коли ти лаєшся з кимось, кажеш йому неприємні речі, то залишаєш рани, як ті, що на воротах. Можеш устромити в людину ніж і витягнути його. Після того не важливо, скільки разів попросиш вибачення, — рана залишиться. Вона, спричинена словами, заподіює той самий біль, що й фізичний. У житті людини часто виникають труднощі, вони не зникають одразу, миттєво, а тривають певний час, тому для їх подолання потрібно докласти зусиль, бути терплячим, пережити ці труднощі з миром і любов'ю. А без терпіння людину поглине буря її пристрастей. Отже, тому Христос каже: «Терпінням вашим здобудьте душі ваші».

9-й       журавлик

Вірність

Кажуть, що вірного друга народ прославить, бо він товариша в біді не зоставить. На мою думку, якщо людина вірна тобі, то вона ніколи на викаже секрети комусь іншому, не буде обмовляти, злословити. Якщо в тебе є проблема, то вірний друг завжди прийде на допомогу.

Я хотів би, щоб у цьому світі було багато вірних людей. Є така легенда. Якось Ісус Христос зібрав людей і поділив їх на дві частини. Одні люди (їх було одиниці) стали по праву руку, а інші — по ліву.

Господь пояснив, що з правого боку стоять люди вірні, які допомагали йому у скруті, коли він хворів, був ув'язнений, одягнули і нагодували, коли потребував цього. Адже через любов до ближнього ми показуємо свою любов до Бога, вірність Його заповідям.

10-й     журавлик

Віра

Віра — це мати всього доброго. Віра у широкому сенсі — свідчення іншого або мислення чогось. Віра — це згода, позбавлена страху за помилки, така згода вимагає втручання волі.

Віра — це щит, а щит першим приймає ворожі удари і зберігає в цілості зброю. Люди, які вірять, будують добрі думки. Сила однієї віруючої людини є більшою, ніж сили 99 людей, які лише думають.

Віра — це подорож, яка вимагає великого терпіння, а етапи подорожі знає лише Бог. У вірі не можна бути хитким, потрібно бути непохитним. Якщо твоя віра міліє, то ти думаєш лише про себе.

11-й  журавлик

                                                    Працелюбність

Дуже важливо для людини бути працьовитою. Адже Бог працював 6 днів, створюючи світ і людину в ньому, і лише один день відпочивав. Та тільки праця з любові тішить Господа. Святий Григорій Богослов говорив: «Я працюю, аби надбати у собі красу сердечну, від якої залежить спасіння».

Ми повинні пам'ятати, що працею здобувають не лише земні багатства. Потрібно докласти ще більше праці, щоб зробити себе духовною людиною.

12-й  журавлик

                                                Чесність

Бути чесним потрібно вчитися з дитинства. Не обманювати батьків, друзів. У майбутньому досягати своєї мети, мрії лише чесним шляхом, не пе­реступати через інших, не використовувати обман і зраду.

Бувають випадки, коли немає можливості сказати правду, але обманю­вати не можна, краще промовчати. Треба бути чесним і перед людьми, і пе­ред собою. Тоді можна з гордістю дивитись людям у вічі. Якщо людина чес­на, то і совість у неї чиста. Чесним бути нелегко. Але я обрала для себе чесність і тому намагатимусь усього у своєму житті досягати чесністю та працею.

13-й  журавлик

                                                      Вдячність

Нерозривні між собою вдячність і добро. Коли ти робиш добро, то отримуєш вдячність, а коли тобі роблять добро, ти повинен подякувати. Це означає, що вдячність можна отримувати і проявляти.

Висловити вдячність можна по-різному. Найпростіший спосіб — просто підійти і подякувати людині за її добро. Подяку друзям за їхню вірність і, зві­сно, лікарям за врятоване життя чи повернене здоров'я.

14-й  журавлик

                                                        Надія

У наш нелегкий час, коли шкала цінностей повністю перевернута, коли матеріальні блага вважають потрібнішими, ніж духовні надбання, здається, що вже щезли благородство та честь, доброта та милосердя. Але це не так. Є цінності, які не зникають ніколи, на них не впливають історичні кризи. Вони народжені, щоб жити вічно.

Є така віра, сподівання на щось прекрасне, світле, добре... Це надія. Кожна людина має надію на щасливе майбутнє, але не завжди ця надія стає реальністю. От, наприклад, безвідповідальні обіцянки політиків, чиновників, громадський діячів руйнують надію на владу, віру у справедливість, можли­вість жити за встановленими законами. Наші передвиборні кампанії дають нам сотні прикладів того, як голосні обіцянки, клятви, запевнення зависають у повітрі, залишаються порожніми словами. Усі ми, хто живе в цій державі, сподіваємось, що прийде час і мине економічна криза, люди матимуть робо­ту, ціни не будуть зростати й уряд поважатиме нас, громадян.

У мене є також надія, що я успішно закінчу школу, здобуду вищу осві­ту, знайду гідну роботу, зможу допомагати батькам та усьому суспільству.

15-й журавлик

                                     Миролюбність

На мою думку, миролюбність дуже близька до поняття «дружба», миро­любна людина не буде сперечатися, доводити своє, незважаючи ні на що. От що розповідає притча про двох горобців.

«Два горобчики спокійно сиділи собі на дереві. Один із них — на вер­шечку, а другий — нижче. Через якийсь час горобчик, що сидів на вершечку, щоб якось почати розмову, сказав:

—   Яке гарне зелене листя!

Горобчик, що сидів нижче, зрозумів ці слова як виклик і роздратовано відповів:

—     Чи ти сліпий? Хіба не бачиш, що воно сіро-біле?

—      То ти сліпий! Листя — зелене!

Горобчик здолу, певний, що правда на його боці, в'їдливо зацвірінькав:

—       Закладаюся пір'ям свого хвоста, що листя сіро-біле. Ти нічого не ро­зумієш! Ти—дурень!

Горобчик, що сидів на вершечку, розсердився і щосили кинувся на сво­го ворога, щоб помститися. Але, перш ніж почати двобій, вони обоє глянули вгору.

Горобчик, що злетів з вершечка, здивовано скрикнув:

—     Дивись, дивись! Листя справді сіро-біле!

А тоді додав:

—     Лети зі мною на вершечок.

Вони полетіли на вершечок і вигукнули разом:

—      Дивись, дивись! Листя справді зелене!»

Отже, миролюбна людина не осуджує нікого. Так каже Бог: «Не осу­джуй нікого, якщо ти не йшов хоч годину в його чоботях». Усі суперечки ви­никають через непорозуміння між людьми.

16-й  журавлик
                                          Любов
Любов є найбільшою цінністю світу, адже сам Бог є Любов.

Жив собі один чоловік. Була в нього сім'я — дружина і дочка. Але він був дуже гордим і не любив нікого, крім себе. У нього замість серця був ка­мінь. Так його і прозвали — Кам'яне Серце.

Одного разу в їхньої сусідки сталася біда. У неї померла восьмирічна дівчинка. І дочка цього чоловіка повернулася від неї. Мама запитала:

─ Чому ти ходила до пані Олі?

          ─ Щоб розрадити її, — відповіла дівчинка.

─ А як ти, така мала, могла її розрадили?

 ─ Я просто обняла пані Олю. Вона взяла мене на коліна, і я плакала ра­зом із нею.   

Коли мама розповіла про їхню милосердну доньку чоловікові, то йому все ж таки було байдуже.

Під час похорону сусідської дівчинки Кам'яне Серце пішов гуляти в ліс і заблукав. Повз нього проходили люди, яких він знав, але Кам'яне Серце не просив, щоб йому допомогли, а просто наказував. Та жодна людина не виве­ла його з лісу.

Чоловік зголоднів і наївся ягід, які росли поблизу. Коли Кам'яне Серце їв, то до нього підійшла Лисиця. Він не звернув на неї жодної уваги. Лисиця підбігла до нього ближче і сказала: «Я знаю, що тобі потрібна допомога, але зрозумій, ти дуже гордий, і твоє серце не вміє любити. А любити — це озна­чає розділити радість і горе ближнього. Той, хто любить, відкриває в собі безмежні можливості розради і співчуття. Любов — це єдиний скарб, що по­множується, це єдиний дар, що росте тоді, коли його роздають. Любов... Да­руй її, розсівай її, спорожнюй свій гаманець... А завтра матимеш більше, ніж сьогодні. Подумай на тим, що я тобі сказала, і йди, куди бачиш». Лисиця зникла.

Кам'яне Серце повернув голову і побачив, що її вже не було. Але все ж таки він замислився над тим, що сказала Лисиця. Чоловік зрозумів, що потрі­бно бути добрим і люблячим. І раптом якась сила потягнула його в правиль­ному напрямку і він вийшов із лісу.

Від того часу Кам'яне Серце почав усіх любити. Пізніше в нього було вже двоє дітей, яких він любив усім серцем. І згодом його почали називати не Кам'яним, а Люблячим Серцем. Він виконував заповідь Божу: «Люби ближ­нього свого, як самого себе». Ісус Христос говорив: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само».

Ми — ангели, тільки з одним крилом. Отже, ми можемо літати тільки тоді, коли когось обіймемо і полюбимо.

Не чекайте до завтра, щоб сказати комусь, що ви його любите. Скажіть це зараз. Не думайте: «Моя мама, мій тато, дідусь і бабуся вже знають про це». Чи вам надокучило б чути слова «Я тебе люблю»? Стисніть руку тієї людини і скажіть хоч очима: «Люблю тебе!» Любов — це життя. Є земля жи­вих і земля мертвих. Їх відрізняє Любов

ІІІ дія

 (Зустрічаються Максим і Тарас)

Максим:  Прости мені, я бажав тобі зла.

Тарас:      Я заслужив, бо зробив тобі зло.

Максим: Зло дієве однаково не тільки у вчинку, а й у слові й думці. Я в      тому

               переконався. Хотів тобі помститися. “Зуб за зуб”. Але зла стало

                більше і воно увійшло у моє життя. У злі не має переможців, тільки

               переможені. Перемогти можна лише добром, милосердям. Давай

                не будемо сваритись. Будемо друзями.

Тарас:       А інтерес?

Максим:    Перемагати зло добром.

Диктор:     (із-за сцени; із книги Калини Ватаманюк “Сад моїх журавликів”)

                  “Будьте великими у малому, бо не всі призвані бути на високих і

                    видних місцях у житті. Та найскромніша людина з

                    найскромнішими можливостями може зробити на землі більше

                     від сильного  світу цього. Отець з найнемічнішого може зробити

                    сильного, з нерозумного – мудрого, з невченого – ученого, з

                    не славного – великого, славного. Тільки би ми самі прагнули,

                    синочки милі, доростати день від дня до Його Світла, до Його

                    Сили, до Його Любові, до Його Мудрості” (ст. 18).

Проект здійснили:

керівник літературної студії

«Блакитна троянда»,

 класний керівник 6-А класу ─

Ходюк О. С.,

члени літературної студії,

учні 6-А класу

2009 рік