Чому українців так дратують українські символи? Маю на увазі українців московської церкви. Таке складається враження, що до нас заслали чужинців, які лише видають себе за українців. Вони руйнують нашу ментальність, закликають росіян з церковних престолів прийти й порятувати «нас від нас». Дивно, правда, звучить. Але ще дивніше слухати проповіді про те, що українська мова не благословенна, що на ній не можна молитися. І нікого не дивує, що таке ставлення лише до нашої мови. І лише москалів. Чому? Звідки така ненависницька пропаганда? Так працювало КГБ, а тепер — ФСБ. А куди дивиться українська служба безпеки? Теж в сторону москви?! Чому не реагують на такі інциденти?
В Інтернеті розміщено відео, на якому монах з української святині Почаївська лавра Венедикт просить росіян про допомогу, бо в Україні українці розбудовують українську церкву. Так, це не вигідно «рускому міру», це не вигідно Гундяєву, це не вигідно путіну. Але сумніваюся, що від цього постраждають звичайні росіяни. Адже їм не перепадають ті гроші, які йдуть з України на Московську церкву. Їх використовують хіба що на зброю, якою вбивають наших солдат на Сході країни. Чомусь цього не розуміють матері, сини яких захищають Україну, та продовжують поповнювати московську казну. Люди добрі, схаменіться, «бо лихо вам буде», — закликав Шевченко. Лихо вже в нашому домі, а ми робимо вигляд, що все гаразд, нічого не сталося, війни немає, немає смертей, немає руйнації, немає сліз, немає сиріт. Ми продовжуємо жити звичним життям. Купуємо салюти на Новий рік, хоча міська рада заборонила феєрверки. Боремося за чиновницькі крісла… «Які ж ви далекі від реальності», — сказав один солдат, який повернувся нещодавно з так званого АТО.
Війна — це біда спільна і тому спільна відповідальність. А якщо ви думаєте: «моя хата скраю», то хочу зауважити: ворогу все одно котра ваша хата. Він не поцікавиться наскільки ви лояльні до нього, адже куля сліпа. Подивіться, що твориться на Донбасі — ворог змітає усе й усіх. Голод, холод, насилля, мародерство… Це обличчя війни. І лише завдяки солдатам, які зараз на передовій; волонтерам, які піклуються про них; завдяки небайдужим людям війна не добралася до «крайньої хати».
Нещодавно почула від однієї панянки з нашого району, що путін її кумир. Хочеться звернутися до неї і до однодумців: прошу дуже, росія простора земля, тільки Сибір чого вартує. «Чемодан, вокзал, росія». Адже не годиться плювати в криницю — доведеться води напитися. І доведеться відповідати, як не перед державним законом, то перед Богом за зраду власного народу.
А щодо звинувачень майданівців у початку війни, то повідомлю наступне. Якраз Майдан, ці святі люди, які віддали життя за ближніх, присвятили себе очищенню гнилі, що зіпсувала українську кров. «Якщо ми терпимо аморальних начальників різного рангу, їх вибираємо(а я ще хочу додати від себе — продаємо свій вибір, заробляємо на цьому статки; іншим словом — стаємо іудами, бо ж за срібняки-гривняки зраджуємо свою совість, плюндруємо власну гідність) — по наших артеріях розливається їхнє зло, закликаючи ще більше зло», — пише у своїй книзі «Прошу прийняти…» Гарофіна Маковій. Майдан Гідності зруйнував план «руского міра» — багаторічну підготовку захоплення українців, як баранів, якими вони нас вважали(-ють). В державі знищувалося усе національне засиллям чужинців і породженням зрадників, релігійним фанатизмом, чиновницькими безчинствами, інформаційними вірусами, намаганням загнати країну в систему тотальних корупційних відносин. Одним словом, наступ ішов по всіх фронтах.
Та українці козацького роду, а йому немає переводу. Серед ангельського війська багато українських героїв, багато українських мучеників, багато святих і тому ми непереможні.
Слава Україні! Героям слава!
Немає коментарів:
Дописати коментар